Увага! Лептоспіроз - реальна небезпека!

Лептоспіроз – гостре інфекційне захворювання, спільне для людини та тварин. Збудником лептоспірозу є бактерії лептоспіри, які присутні в організмі багатьох видів диких та домашніх тварин.

Найбільшим резервуаром лептоспірозу в природі є гризуни (пацюки, миші, полівки, ондатри тощо), серед свійських тварин – велика та дрібна рогата худоба, свині, собаки. В світі на сьогодні захворювання тварин і людини викликають близько 250 сероварів лептоспір, об’єднаних у 26 серогруп.

В Україні лептоспіроз спричинюють збудники 17 серогруп. Найбільш розповсюджені серогрупи Icterohaemorrhagiae, Grippotyphosa, Hebdomadis, Sejro, Mini, Canicola, Pomonа, Tarassovi, Bratislava, Cynopteri. Розмножуючись в організмі тварин, лептоспіри із сечею виділяються у зовнішнє середовище, забруднюючі його та створюючи постійні вогнища лептоспірозу .

В природі такі вогнища формують дикі гризуни в непроточних водоймах – болотистій місцевості, навколо озер, річок. Тому лептоспіроз називають природно-вогнищевим захворюванням.

Свійські тварини можуть заразитися лептоспірозом від диких гризунів, а також при вживанні забрудненої сечею гризунів води та кормів. Таким чином, вогнища лептоспірозу можуть формуватися і в сільській місцевості при потраплянні стоків із тваринницьких ферм до ставків, озер тощо.

Важливим є той факт, що лептоспіроз у тварин зазвичай перебігає без клінічних ознак та в дуже легкій формі, тому хворі тварини не гинуть, але залишаються носіями інфекції. Тварини-лептоспіроносії залишаються клінічно здоровими та виділяють збудника у навколишнє середовище, створюючи вогнища інфекції.

Свійські тварини можуть виділяти збудника із сечею від декількох місяців до декількох років, а дикі гризуни виділяють лептоспіри із сечею все життя. У великої рогатої худоби та свиней досить часто єдиним проявом інфекції є аборти та зниження продуктивності.

На відміну від тварин лептоспіроз у людини перебігає дуже тяжко, у випадку несвоєчасного встановлення діагнозу можливі смертельні випадки. Основний шлях зараження людини – водний. Лептоспіри потрапляють у водойми із сечею хворих тварин і виживають там тривалий час – тижні, місяці.

При потраплянні сечі гризунів на продукти харчування лептоспіри можуть виживати на них від декількох годин до декількох тижнів при підвищеній вологості.

Механізм зараження лептоспірозом контактний – водний, аліментарний (через шлунково-кишковий тракт) та через рани. Зараження відбувається при вживанні зараженої води, при купанні, риболовлі, полюванні у заболоченій місцевості, при догляді за хворими тваринами. При цьому для зараження достатньо найменшої подряпини шкіри або слизової оболонки, через яку лептоспіри проникають у кров людини.

В шлунку лептоспіри швидко гинуть через наявність в ньому кислого середовища, тому при вживанні інфікованої води або їжі зараження відбувається через дрібні пошкодження слизової оболонки ротової порожнини.

Хвора людина не становить небезпеки для інших людей, в сечі людини лептоспіри швидко гинуть через велику кислотність і не виділяються у зовнішнє середовище.

 Перші ознаки захворювання у людини проявляються через 7-14 днів після зараження. Початок хвороби гострий, навіть раптовий. З’являється сильний озноб, температура швидко піднімається до 39-40oC.

Початок лептоспірозу нагадує грип, через що може бути несвоєчасне встановлення правильного діагнозу. Пізніше з’являються сильні болі у м’язах, висипання на шкірі, гіперемія очей. В період розпалу хвороби з’являються симптоми ураження печінки, нирок, нервової системи тощо.

Лікування лептоспірозу комплексне, з обов’язковим призначенням специфічних антибіотиків. Лептоспіри, на відміну від інших бактерій, залишаються чутливими до антибіотиків груп пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну та їх комбінацій. Тому немає потреби у проведенні додаткових досліджень з метою встановлення чутливості лептоспір до антибіотиків.

Профілактика лептоспірозу включає боротьбу із гризунами на тваринницьких фермах, вакцинацію сприйнятливих тварин, роботу у захисному одязі. При проведенні вакцинації тварин бажано провести попередні серологічні дослідження крові, щоб з’ясувати, які серогрупи лептоспір присутні в кожній конкретній групі тварин.

Зважаючи на природню вогнищевість захворювання людям важливо самим дбати про власну безпеку – не купатися в непроточних водоймах і не вживати з них сиру воду, у випадку перших ознак захворювання негайно звертатися по медичну допомогу, зазначивши про перебування на природі.

Діагностика лептоспірозу у тварин, в тому числі з метою виявлення лептоспіроносіїв, включає імунологічні дослідження крові по РМА (реакції мікроаглютинації) на наявність антитіл до збудників лептоспірозу.

Слід зазначити, що антитіла до збудників лептоспірозу можуть виявлятися у крові не тільки клінічно хворих тварин, але і у перехворілих тварин, у лептоспіроносіїв та вакцинованих тварин. Тому важливо не лише провести дослідження, але і правильно інтерпретувати його результати з урахуванням даних анамнезу, клінічних ознак, вакцинації проти лептоспірозу тощо.